Гречка — одна з найважливіших круп’яних культур. Середній вміст білку в зерні становить 9%, крохмалю — 70%, жиру — 1,6%. Основний продукт, що виробляється з гречки — гречана крупа, що володіє високими смаковими й дієтичними властивостями. Гречану солому використовують як добавку до кормів, додаючи солому зернових культур, оскільки вона є малоцінним кормом (1 кг містить 0,3 корм. од.). Гречку використають як страхову культуру при перепосіві озимих.

ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ ЯРИЛО НА ГРЕЧЦІ

ЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЖИВЛЕННЯ У ВИРОЩУВАННІ ГРЕЧКИ

Магній — бере участь у синтезі АТФ — носія енергії в рослинах, входить до складу хлорофілу та активує фотосинтетичну діяльність, процес дихання, забезпечує перетворення азоту в білки, переносить фосфор в органи рослин. Підвищує урожайність. Нестача магнію особливо проявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Основні симптоми – міжжилковий хлороз (світло-зелені плями) листя.

Марганець — впливає на проходження процесів фотосинтезу, дихання, синтезу білків, вуглеводів та азотного обміну; поліпшує використання рослинами як нітратного, так і амонійного азоту; сприяє синтезу та підвищенню вмісту цукрів у листках озимої пшениці, забезпечуючи вищу морозо- і зимостійкість, підвищує врожайність. Найбільше засвоюється марганець від фази кущіння до колосіння.

Мідь — позитивно впливає на фотосинтез та синтез білка, формування генеративних органів, стійкість до грибкових та бактеріальних хвороб, збільшує стійкість до вилягання, посухо- та жаростійкість, зимостійкість рослин; сприяє кращому засвоєнню азоту. Нестача міді зумовлюється високими нормами мінеральних добрив, вапнуванням ґрунтів, високими температурами ґрунту та повітря. Пшениця дуже чутлива до нестачі міді, особливо при підвищенні норми внесення азотних добрив до 90-120 кг/га і більше.

Бор — відіграє важливу функцію у синтезі вуглеводів, їх перетворенні і перенесенні, а також в окислювально-відновлювальних процесах, білковому і нуклеїновому обміні, синтезі стимуляторів росту, зумовлює активність ферментів, осмотичні процеси, нагромадження у рослинах вітамінів; сприяє синтезу хлорофілу та асиміляції С0₂; підвищує посухо- і солестійкість. 

Цинк — бере участь у багатьох фізіологічних процесах, що відбуваються в рослині, зокрема у фотосинтезі, синтезі амінокислот, хлорофілу, органічних кислот, вітамінів тощо, в окислювально-відновлювальних процесах, обміні вуглеводів, ліпідів, фосфору, сірки. За рахунок стабілізації дихання при зміні температурних умов цей мікроелемент підвищує жаро-, посухо- та морозостійкість рослин, вміст білка, стійкість до ураження хворобами. Перешкоджають засвоєнню цинку високі норми азоту, фосфору і вапна і низька температура ґрунту.

Молібден — бере участь у синтезі амінокислот і білків, регулює процес трансформації азоту в рослині, активізує проходження окислювально-відновлювальних процесів у рослинах, бере участь у вуглеводному обміні та в обміні фосфорних сполук, синтезі вітамінів і хлорофілу. Підвищує вміст білка в продукції. Особливо ефективним є застосування молібдену на кислих ґрунтах. Він сприяє засвоєнню азоту і фосфору, поліпшує живлення рослин кальцієм, покращує засвоєння заліза.

Залізо — споживається рослинами в найбільшій кількості (виноситься від 0,6 до 9,0 кг/га). Залізо відіграє важливу роль в окислювально-відновлювальних реакціях як компонент ферментів, забезпечує синтез хлорофілу, без заліза хлорофіл не син­тезується. Нестача заліза призводить до зменшення інтенсивності фотосинтезу, на молодих рослинах видно міжжилковий хлороз. Має велике значення для проходження процесів дихання. Характеризується фунгіцидними властивостями. Перешкоджає засвоєн­ню заліза висока вологість ґрунту.

~ Прайс ~